Тільки у нас! З володарем призу «За найкращу режисуру» та творцем фільму, що підкорив серця глядачів 29-го Варшавського кінофестивалю, грузинським режисером Зазою Урушадзе розмовляє Томаш Пєхаль.
Кадр з фільму «Мандарини». М-ли преси
Томаш Пєхаль: Ваша найновіша стрічка «Мандарини» звертається до теми грузино-абхазької війни 1992-1993 років. І хоча вона безпосередньо торкається подій 20-річної давності, мене не полишає враження, що вона є надзвичайно актуальною.
Заза Урушадзе: Безумовно, тема Абхазії весь час є важливою для Грузії. Крім того, нинішні події в Південній Осетії, систематичне пересування, метр за метром, кордонів на шкоду Грузії, викликає жваву реакцію в грузинському суспільстві. Я сам, будучи громадянином маленької держави, не можу спокійно сприймати ці спроби крихта за крихтою зменшувати нашу територію. Однак моя картина не повинна була бути якимось політичним маніфестом, твором, що потонув у повсякденних чварах між державами. Це, перш за все, історія про людей, які опинилися в ситуації, що переростає їхні можливості, призводить до того, що вони позбуваються своєї людяності.
Хоча цей фільм розповідає про типово кавказький конфлікт, Ви дещо підступно зробили головним героєм естонця. Звідки таке рішення?
Передусім треба сказати, що Іво не є втіленням типового естонця. Це людина, яка пустила глибокі корені в Абхазії, вона там народилася, там упродовж 100 років жили представники цієї родини. Зокрема, цим пояснюється його рішення про невиїзд до Естонії, не зважаючи на те, що вибухла війна. Він, людина у віці, дуже пов’язана з цією землею, а водночас – з огляду на своє походження – є для учасників конфлікту до певної міри «чужим». Однак, перш за все, він є сильною особистістю, яка наперекір усім обставинам зберігає здоровий глузд, цінності і моральність у світі, який просто таки очманів.
Саме моральність примушує Іво прийняти під свій дах двох поранених солдатів, представників ворожого для нього табору – грузина та чеченського найманця.
Іво просто залишається людиною. Всього-на-всього, а може – всуперед обставинам. Він зберігає в собі всі ті риси, які роблять нас людьми, а не тваринами – поблажливість, готовність пробачити й зрозуміти, толерантність, вразливість, емпатію. В нього немає заздрості, зате є велика сила духу. Він, не зважаючи на всі обставини, залишається людиною. Саме про це фільм – про людяність. Про те, що ми дуже легко здатні забувати, відрікатися від самих себе, піддаємося маніпулюванню чимсь таким, що насправді не має великого значення. Ми забуваємо про те, що всі ми – люди. Можливо, іншого походження, з іншої держави, з іншою вірою, але завжди – люди. Це основне послання мого фільму – щоб ми пам’ятали, що найголовніше – це залишатися людиною.
Іво неодноразово з іронією, а один раз з докором у голосі називає своїх «підопічних» ворогами. Ви створили образ певної людської спільноти, але на мене особливе враження справила інша сцена – пов’язана з російськими солдатами, які для всіх героїв фільму стають реальною загрозою. Отже, Ви хоч і відхрещуєтеся, коли йдеться про фільм, від політики, але мабуть це не зовсім так.
Але у фільмі не сказано прямо, ким є ці солдати. Ви це помітили (сміх). Врешті решт сцена, про яку Ви згадали, свідчить передусім про безглуздість і жорстоку випадковість війни. Тим п’яним офіцером міг бути будь-який представник конфлікту. Я ще раз нагадую – в своєму фільмі я втікаю від політики, я хочу підкреслити передусім значення тих цінностей, про які в конфліктних ситуаціях забувають. Таких цінностей, як людяність.
Грузинська прем’єра «Мандаринів» уже відбулася. Як сприйняли Ваш фільм глядачі на батьківщині?
Чудово, що мене дуже тішить. Після прем’єрного показу разом з іншими творцями ми стояли упродовж 15-хвилинної овації. Таке сприйняття фільму є для нас неймовірним сюрпризом і приводом для гордості. В свою чергу, приз Варшавського кінофестивалю доводить, що нам вдалося створити універсальну річ.
Це перша в історії естонсько-грузинська копродукція. Ви кілька років були також керівником Грузинського національного кіноцентру, тому мені здається обґрунтованим питання про те, чи можна було створити цей фільм без підтримки інших держав? Як виглядає нині ситуація грузинського кінематографу?
Варто відзначити, що виробництво стрічки «Мандарини» було підтримане також Міністерством культури Грузії, але більший фінансовий вклад насправді зробила естонська сторона. Проблемою грузинського кіно залишаються гроші. Упродовж кількох останніх років нам вдалося створити виробничий механізм підтримки вітчизняної кінематографії, що функціонує непогано, але ми й досі змагаємося з фінансовими проблемами. В останньому році, наприклад, держава призначила на весь кінематографічний сектор лише 2 млн. євро. Це неймовірно мало і грузинські творці безперервно стикаються з проблемою пошуку грошей на зйомки. Однак це не змінює факту, що розвиток відбувається і помітні вже реальні ознаки поліпшення ситуації.
Трейлер фільму «Мандарини» («Mandariinid», режисер Заза Урушадзе. Естонія, Грузія, 2013)
естонська та російська мови (написи англійською)
Заза Урушадзе (1966 р. н.) – грузинський режисер і сценарист. У 1982-1988 роках він навчався на режисерському факультеті Тбіліського державного університету театру і кіно ім. Шота Руставелі. В 2002-2004 роках був директором Грузинського національного кіноцентру. Лауреат 29-го Варшавського кінофестивалю (стрічка «Мандарини» – приз «За найкращу режисуру»).
Переклад з польської: Людмила Слєсарєва
