Eastbook

Росія марно тішить себе ілюзією, що Україна не здатна дати повноцінну, належну відсіч економічному тиску з боку Москви, бо, як вважає блогер, у цій ситуації в України є «цілий арсенал» ідеологічних ресурсів, що дозволяють їй дати потенційно дуже ефективну, хоча й цілком «альтернативну» відповідь.

В одному з постів у своєму блозі на Rosbalt.ru Павло Казарін стверджує, що, якщо Москва не припинить економічний тиск на Україну з метою примусити Київ відвернутися від Європи, то це не тільки відштовхне українців від росіян, але й відкриє їм шлях для нападок на деякі з найзаповітніших «символів Росії».

Подібна відповідь може мати значно серйозніші наслідки, ніж це здається багатьом у Росії, оскільки в той час, як економічні стосунки між Москвою та Києвом давно вже є прохолодними (як то кажуть, «нічого особистого, лише бізнес»), то ідеологічні або, краще сказати, символічні зв’язки ще залишаються досить теплими, хоча ця ситуація може в недалекому майбутньому змінитися на гірше, якщо Росія й надалі буде поводитися так незграбно.

Москва вже давно намагається «публічно» тримати Київ «у сфері своїх «імперських впливів», зазначає Казарін, вказуючи на намагання Москви створити спільні підручники з історії, на «хресні тури [російських] байкерів» та «регулярні візити» Московського Патріарха – все, на що Київ нібито погоджується, але без чого може легко обійтися в майбутньому.

«У Москві щиро вірять в те, що Київ просто немає виходу, що Віктор Янукович є заложником проросійського південно-східного регіону країни, що прозахідні настрої загрожують втратою влади українській еліті [ і ]  що Кремль зробив Партію регіонів «своїм боржником».

«Але виявляється, – говорить Казарін, – що південний схід голосує не за Росію, а за «донецьких», тому що вони «свої» і що українським олігархам, які мають реальну владу, легше захищати свої інтереси в Європі, ніж у Росії, і що сама Москва перемудрувала й віддала до рук української влади зброю величезної руйнівної сили».

На думку блогера, Москва помилилася в своїх розрахунках, «тому що вся зовнішня політика Росії упродовж останнього десятиліття базувалася на передбаченнях для «внутрішнього користування» і, таким чином, була в значній мірі імітацією» справжньої зовнішньої політики. Але цей прорахунок залишався непоміченим на тлі успіхів московської пропаганди у власній країні та на Заході.

Робота московської пропагандистської «машини» переконала багатьох росіян і багатьох представників Заходу в тому, що «Україна – це не просто невід’ємна частина історичної Росії», але й що Київ є «колискою Православ’я і матір’ю міст руських». Однак, створивши такий образ, Москва озброїла українців інструментарієм, який вони можуть застосувати проти Росії.

Варто відзначити, що цей інструментарій не вимагає, щоб Україна була державою якоїсь «особливої економічної ваги». Їй достатньо було б зробити кілька розумних політичних кроків. Київ міг би запросити до себе Патріарха. Можна було б канонізувати київського князя Аскольда, який прийняв християнство «за 130 років до Володимира». Можна було б регулярно проводити навчання разом з НАТО. Можна було б виступити на підтримку прав геїв. І/або можна було б «опублікувати повне зібрання творів Пушкіна українською мовою».

Цей перелік українського «арсеналу недорогих, але надзвичайно дієвих заходів, оскільки вони турбують офіційну Москву, можна розширювати до нескінченності».

Більше того, якби українська еліта виявила трохи винахідливості, вона «змогла б навіть поборотися з Кремлем за бренд «Київська Русь». Та держава була «по-справжньому європейською Руссю на відміну від більш пізньої азіатської франшизи». Якби Київ перетасував карти належним чином, то світ міг би подумати, що «так, справді, Україна, власне, і є істинною Росією» – це те, що для Москви було б «серйозним».

Усе це є можливим, вважає блогер, оскільки «слабкість сучасної Росії криється в її гіпертрофованій символічній презентації». Мудро обираючи своє місце як частина «прагматичної Європи», Київ таким чином може на цьому грати, «позбавляючи» Москву можливості представляти себе як «історичну руську монополію».

Коротше кажучи, Україна може тепер зробити по відношенню до Росії те, що Росія намагалася зробити по відношенню до інших, тобто поміняти місцями «базис і надбудову». А, враховуючи те, де зараз знаходиться Росія, можна сказати, що це більш сильна карта для українського уряду, ніж будь-яка економічна гра, в яку намагається грати уряд Росії.

_________________

Ця стаття спершу була розміщена в блозі автора Window on Eurasia  («Вікно у Євразію») 28 вересня 2013 року.

Пол Гобл: багаторічний дослідник релігійних та етнічних проблем Євразії. Працював консультантом Ради національностей в Управлінні розвідки та досліджень Державного департаменту США, керівником дослідницької групи на Радіо «Свобода», спеціальним радником Держдепартаменту США з етнічних питань в СРСР та в справах країн Балтії, старшим науковим співробітником Фонду Карнеґі за міжнародний мир, директором з комунікацій Радіо «Свобода» / Радіо «Вільна Європа» і старшим радником Директора Американського бюро міжнародного мовлення.

Переклад з російської: Людмила Слєсарєва