Eastbook

Козак  в уяві українців – людина вільна, сильна, дисциплінована, без перебільшення народний герой. Відповідати цьому образу хочуть і прихильники українських бойових мистецтв, як-то Спас чи Бойовий гопак. З нагоди Дня козацтва я вирішила з’ясувати, які є українські єдиноборства та чим їхній устрій схожий на козацький.

Вперше про Спас почула в університеті. Знала, що є така секція і що там не лише б’ються, а й мандрують, ходять в походи, дотримуються певного кодексу честі, намагаються у всьому бути схожими на козаків. Дехто із хлопців навіть виголював собі козацького чуба.

Мабуть, першою «чубатою» людиною, яку я зустріла в реальному житті, був Вадим Васильчук – тренер зі Спасу із багаторічним стажем та активний популяризатор козацтва. Виховувався у патріотичній родині, любив історію, причому настільки сильно, що підручники з цього предмету прочитував наперед. У старших класах познайомився зі спасівцем, зацікавився українськими єдиноборствами, і вже на першому курсі університету почав тренуватися. Я вирішила розпитати Вадима, в чому суть Спасу та як він відрізняється від інших видів українських бойових мистецтв.

«Руки і ноги в нас однакові,  – каже Вадим. –  Якщо говорити про удари, якісь спортивні нюанси, то вони майже у всіх одноборств схожі. Є різниця в акцентах – в когось більше на ногах, в когось на боротьбі, в когось тільки на руках, в когось комплексно. Різнитися можуть ідеї та принципи. У більшості своїй ці речі справді дуже різні».

Вадим визнає, що наукових джерел, які би щось розповідали про бойове мистецтво Спасу немає. Навчаючись на історика, він намагався щось дізнатися у своїх викладачів, проте отримував дуже скептичні коментарі.

«Ми не маємо писемних джерел, – розповідає Вадим. – Є тільки карби, карбоване слово. Тут мається на увазі слово як звичай, як згусток знань. Його карбували (записували) і передавали. Наприклад: «До тих пір поки в тобі бринить правда Звичаю – ти незборимий» та інші постулати. Це щось на кшталт правил самураїв, тільки у Спасі».

Саме ж бойове мистецтво передавалося з покоління в покоління. Таким чином перейняв його і покійний Леонід Безклубий – один основоположників Спасу в наш час. Він походив із козацьких родів Гладкого і Чорного. Навчав усьому його рідний дід. За словами Вадима Васильчука, саме Леонід Безклубий допоміг йому сформувати уявлення про Спас як бойове мистецтво.

Попри те, що Вадим ще зовсім молодий, чимало його вихованців вже стали тренерами зі Спасу. Для прикладу, Іван Матейко: в робочий час – PR-менеджер, а у вільний – тренер зі спасу для дітей. Наймолодшому його вихованцеві 3 з половиною роки, найстаршому – 10. Іван з  дитинства займався карате,брав участь у змаганнях. Проте через проблеми із зором закинув тренування. Вже навчаючись в університеті, побачив оголошення про набір на заняття зі Спасу. Пройшов жорсткий відбір, почав ходити на тренування.

«У Спасі мене мотивували не тільки виснажливі заняття, а й інше “позаспортивне” життя: походи, громадська діяльність…– розповідає Іван. – Спас – це не лише бойове мистецтво, це Звичай. Це громада, друзі, з якими робимо якусь спільну справу».

Іван каже, що якби в його дитинстві була така секція, навряд чи пішов би на карате: «Кожне східне бойове мистецтво несе з собою певну філософію. Навіщо це, коли є українська традиція і Звичай? Скептично ставлюся до ура-патріотизму, шароварщини, і часто надлишкової міфологізації козаччини, але справжню традицію, звичаї, історію треба берегти, виховувати і передавати з дитинства».

Окрім Спасу, популярним українським бойовим мистецтвом є  також  Бойовий гопак. Різницю між ними спробую прояснити через цитату зі статті вже згаданого Леоніда Безклубого: «Гопак був призначений для рубак. «Спас» же – як спеціалізація пластунів-розвідників. Хоча одна людина могла володіти і одним, і іншим».

Як не мене, Спас більше схожий на айкідо, а Бойовий гопак – на кікбоксинг. Мабуть, десь так воно і є…

Про Бойовий гопак я дізнавалася в Олексія Косенка. Сьогодні він тренує дітей із шести років, активно пропагує козацтво, не уявляє без нього свого життя. Хоча й потрапив у цю сферу цілком випадково. Якось на концерті «Братів Гадюкіних» побачив хлопців із козацькими чубами. Зацікавився, познайомився, розговорився. Від них і дізнався про бойовий гопак. Потім знайшов осередок і почав тренуватися. Згодом заснував власну школу під назвою «Бойовий Звичай гопак».  Олексій намагається просувати спортивний напрямок, його вихованці можуть змагатися із кікбоксерами, з тайськими боксерами, спасівцями та іншими.

«Існують школи, де консервативні правила устрою не дають контакту з іншими бойовими мистецтвами, – пояснює Олексій Косенко.  – Також бувають якісь нюанси в техніці, що не дозволяють перетинатися з іншими видами боротьби. Я ж хочу, щоб моя школа була більш живою, сучасною. Намагаюся навчати дітей так, щоб легко було виходити на міжстильові змагання. Ми не ставимо собі якихось обмежень. Проте ідея у нас залишається козацькою».

Окрім тренувань і змагань, Олексій активно розвиває ще й культурну, ідею складову: водить своїх учнів у походи, влаштовує табори. Каже, що випадково до нього ніхто не приходить. Діти або батьки цікавляться козацтвом і свідомо шукають саме таку спортивну секцію.

Шкіл українських бойових мистецтв дуже багато. Бойовий гопак, Рукопаш гопак, Бойовий Звичай Гопак, Мистецтво бою “Гопак”, Братство козацького бойового Звичаю “Спас”, Звичаєве братство “Спас”, Спас-штурм, Пірнач, Хрест, Собор, Сварга, Триглав – можливо, це ще не всі назви… Хоч і в кожної з них свої правила, програмні засади, традиції, – усіх їх об’єднує патріотичне спрямування та намагання бути схожими на козаків.