Eastbook

Якось наштовхнувся на цікаву новину інтернеті – у Раді зареєстровано законопроект переходу на латинку. Звістка одразу витягла з глибин пам’яті період, коли я досить інтенсивно цікавився латинською абеткою української та навіть практикував її використання. Розповісти мені точно є що. Зараз, звісно ж, я не ставлюся до всього цього категорично, проте досі вважаю впровадження української латинки в якості паралельного виду правопису (як гаєвиця в сербів, боснійців і чорногорців) – і, очевидно, з повним переходом на неї у подальшому –  корисним та позитивним рухом.

Ескурс в історію

Вищезгаданий законопроект – не перше намагання ввести використання латинського алфавіту для української мови.

Перші украномовні тексти, записані латинкою, датуються ще 16-17 ст. Однак спроби систематизації та запровадження відбулися значно пізніше – у 19 ст., коли почала інтнсивно формуватися сучасна українська літературна мова на основі народних говорів.

Перший значний проект був запропонований 1834 року: його автором був Йосип Лозинський, котрий розробив українську латинку на основі польського правопису. Правопис отримав назву абецадло (від польського abecadło – абетка). Проект зазнав невдачі, основні причини цього я вбачаю в політичних мотивах – у небажанні українців ототожнювати себе з панівною культурою поляків, держава котрих на той момент була окупантом на українських землях.

Більш успішним виявився пізніший проект, опублікований 1859 року в Австро-Угорській імперії. Автор Йосиф Їречек, чеський славіст, спирався на чеський правопис, попри це взяв дещо з польського письма, як то способи пом’якшення приголосних, невластиві чеській мові. Незважаючи на підтримку у певних колах, навіть у підросійській Україні (палким прихильником, наприклад, був Михайло Драгоманов) варіант переходу на латинське письмо Їречека забракували відповідно до результатів голосування в Міністерській комісії. Хоча більше спроб впровадження української латинки в Австро-Угорщині не ініціювалося, саме цей проект став опорою для подальшого розвитку української латинки в 20-21 ст (наприклад, можна оцінити варіант Сергія Пилипенка в його листі щодо української латинки, опублікованому 1923 року в журналі “Червоний Шлях”, УРСР). Більшість сучасних неофіційних правописів відштовхуються від проекту Їречека.

Докладніше про історію можна почитати на українській вікіпедії.

Плюси та мінуси

Плюси
– євроінтеґрація
Цілком очевидно, що перехід на латинку культурно зблизить нас із Європою. А там, де відбувається обмін культурний, з’являється і ментальний вплив, що теж на краще. Натомість переважно гнітючий вплив російської культури зменшиться, отже, ослабне й пост-колоніальний синдром українців.
Також до даного пункту можна віднести й те, що наша мова стане набагато зрозуміліша для іноземців, зокрема це стосується власних назв, написання котрих латиницею нарешті усталиться. Українці в свою чергу сприйматимуть західні мови набагато легше – причому на інтуїтивному рівні. Значним фактором тут буде те, що нові запозичені слова (а вони переважно з англійської) та іноземні власні назви передаватимуться в оригінальному вигляді.
Додатковий плюс – хоча, можливо, твердження доволі суб’єктивне – українська, записана латинкою, виглядає напрочуд солідно та “західно”.
– економія
Усе просто: не потрібно буде витрачати значні кошти на адаптацію техніки, як то клавіатур, смартфонів тощо, під кирилічний алфавіт.

Мінуси
– людям треба переучуватися, потреба адаптації до незвичного
Це вагомий, навіть дуже вагомий мінус. Люди ліниві та часто несприйнятливі до нових змін. Проте факт залишається фактом: цей мінус єдиний.

Удавані мінуси
– тяжкість оволодіння
Можна ще сказати, що треба витратити багато зусиль на вивчення латинського правопису, але гадаю, що після прочитання цієї статті вже будь-яка людина, котра володіє українською на достатньому рівні, цілком буде здатна нею послуговуватися (можливо, на перших порах зрідка заглядатиме). А зручність у користуванні, коли латинкою пишеш так же легко як і кирилкою – то вже справа звички, яка досягається практикою. Тому: ласкаво прошу в коментарях пописати латинкою.
– кирилиця рідна, українська/слов’янська
Дуже кумедно чути таке про абетку, вигадану македонцями на основі грецької для староболгарської (церковнослов’янської) мови. Закиди щодо неслов’янськості теж викликають усмішку: найрозвиненіші слов’янські народи користуються саме латинкою. На додаток зазначу щодо звичності та рідності: якщо брати український кирилічний правопис у сучасному вигляді (усе-таки не глаголицею пишемо), то він  аж ніяк не давніший за проекти української латинки, коли не молодший.

Латинський правопис

Раз ми вирішили. що плюсів більше, ніж мінусів, перейдімо до розгляду власне самого латинського правопису української мови. Особисто я схиляюся до латинки, запропонованої покійним нині веб проектом latynka.com, котрий відштовхувався від чеськоорієнтованого правопису Їречека. Проте я підкоригував деякі моменти, які, на мою думку, не мають під собою підстави: наприклад, викинув позначення “ий” через “ý” – а це, до речі, повертає правопис до проекту Їречека.

Отже, спочатку сама абетка:

А а – A a
Б б – B b
В в – V v
Г г – H h
Ґ ґ – G g

Ж ж – Ž ž
З з – Z z
И и – Y y
І і – I i
Ї ї – Ji ji
Й й – J j
К к – K k
Л л – L l
М м – M m
Н н – N n
О о – O o
П п – P p
Р р – R r
С с – S s
Т т – T t
У у – U u
Ф ф – F f
Х х – Ch ch
Ц ц – C c
Ч ч – Č č
Шш – Š š
Щщ – Šč šč

Українська латинка більш фонетично орієнтована. Тому, наприклад, щ, вимова котрої складається з двох звуків [шч], записується šč (до речі, слушний прийом, аби нагадати, що українська щ – це не подовжена пом’якшена [ш], як у російській). Шелесні ж, ч, ш мають гачок зверху та пишуться ž, č, š відповідно. Звук хпередається сполученням літер ch.

Пом’якшення приголосних перед йотованими голосними є, ю, я та сполученням літер ьо передається через літеру i (ia, iu, ia). Пом’якшення приголосних в інших випадках — через акцентований рискою приголосний: ś (сь), ć (ць), ń (нь), ĺ (ль), ť (ть), ď (дь). Якщо йотовані є, ю, я стоять на початку слова, після апострофа, голосних, в абревіатурі, то записуються je, ju, ja відповідно. Зрештою, йо позначається як jo, ї- як ji.

Апостроф опускається.

Qq (кве),  Ww (подвійне ве) і Xx (ікс) використовуються тільки іншомовних назвах, наприклад: browser, proxy, ICQ.

Деякі моменти, звісно, можуть викликати суперечки (і це не тільки нормально, а й необхідно – з нетерпінням чекатиму на відгуки в коментарях). Наприклад, передача “г” за допомогою “h”, а не “g”. Тут мушу зазначити, що все ж таки прямим відповідником звуку [g] в українській мові є [ґ], а до українського [ɦ] (саме так він позначається у міжнародній фонетичній абетці) найближчим звуком латинки є [h]. Також можна обуритися, що х передається буквосполученням ch, а не kh, як прийнято в офіційній транслітерації з англійської. Проте вагомий аргумент такого вибору полягає в природності для слов’янських мов, що послуговуються латинкою, саме першого варіанту. Другий же варіант – лише пізнє утворення для транслітерації латинськими літерами, заточене спеціально під кирилічний алфавіт. До речі, саме тому офіційний стандарт я взагалі не розглядаю в якості варіанту латинського правопису.

Корисним може бути прочитання цієї книги, хоча з запропонованим мною проектом є певні розбіжності.
Якщо у вас уже сверблять руки випробувати латинську абетку (на що я сподіваюся) – то пропоную використати розкладку для клавіатури для Windows.

Джерело: artem-bebik.com