З кожним роком Київ та інші українські міста втрачають свої історичні обличчя. Інфраструктура автошляхів застигла десь у середині ХХ століття. Нові прогресивні ідеї найчастіше розбиваються об владні пороги. Про проблеми у вітчизняній архітектурній галузі та інноваційні ідеї ми розмовляли з Іваном Пономаренком.
Архітектор Іван Пономаренко. Джерело: з архіву героя
У своїй лекції на TEDx Kyiv ви розповідали про ваш інноваційний проект розв’язки на Шулявці. Можете пояснити, в чому його революційність?
По-перше, цей проект робив не я один. Його ідею, вісь, розробив Віктор Петрук, авіаконструктор за фахом, а допомагали нам до сотні волонтерів. Я більше займався суспільними питаннями, власне, архітектурою, узгодженнями, піаром. Спробую коротко пояснити. Зараз пропускна здатність Шулявки низька – близько 7-8 тис. машин, і не всі напрямки розв’язано. Після реконструкції за офіційним проектом обіцяють 11-12 тисяч, але я дуже сумніваюся, бо ми перевіряли математично (і все одно, кількох з’їздів просто не буде).
Офіційний розв’язки на Шулявці (Київдормістпроект). Джерело: autonews.autoua.net
Наша розв’язка давала пропускну здатність близько 23 тисяч автомобілів (а це більше, ніж у самих під’їзних шляхів), всі повороти, розвороти… На ній ніколи не було б пробки.
Проект розв’язки на Шулявці (автори Віктор Петрук та Іван Пономаренко). Джерело: ukr.arxitektor.net
Це трирівнева розв’язка з виділеними транзитами. Якщо люди їдуть прямо – вони їдуть по мосту чи тунелю. Посередині розподільче кільце. Подібна розв’язка відома у світі. Але розподільче кільце завжди рухається проти годинникової стрілки. Такого правила дорожнього руху немає – просто так повелося.
В нашому варіанті розв’язки кільце рухається в протилежний бік, за годинниковою стрілкою. З одного боку, це дуже просте, а з іншого – дуже незвичне рішення. Найбільш проблемні й аварійні потоки – лівоповоротні. Вони завжди найнапруженіші на розв’язках. При «звичайній схемі» треба робити майже повне коло. У нас машина, рухаючись наліво, проїжджає всього лише 90 градусів з того кола. Зустрічна машина, яка їде ліворуч, також проїжджає 90 і вони не перетинаються. Це найголовніша фішка, завдяки якій досягнута така велика пропускна здатність.
А за кордоном є такі проекти?
Саме така розв’язка – винахід, їі немає ніде. Та навіть якби десь таке було – це б нічого не дало. Коли ми були на оцих усіх узгодженнях, в головного архітектора і так далі, ми побачили цю систему зсередини. Там все зав’язано на відкатах, тіньових схемах, кумівстві. Більше 90 відсотків проектів робить організація з невимовною назвою «Київдормістпроект». За які таки заслуги? Серед їхніх творінь, наприклад, Московська площа. Там, щоб просто повернути ліворуч, треба проїхати зайвих 3 кілометри, і то не кожен здогадається, де саме. Робили її 5 років, «закопано» стільки грошей, що можна весь Київ забудувати розв’язками.
В Києві, Україні люди, які приймають рішення, застрягли десь у ХІХ столітті чи, може, на початку ХХ. Донедавна вони вважали, що найкраща розв’язка – це так званий «лист конюшини». Щоб ви собі уявляли, вона була придумана в 1920-х роках в Німеччині для автобанів. За кордоном вона використовується винятково на автобанах і вже відживає своє – занадто багато жере землі. А наша розв’язка займає втричі меншу площу. При цьому пропускна здатність у неї у 2-2,5 рази вища, ніж «листа конюшини». А на Шулявці і того немає, і офіційний проект розв’язки не передбачає його створення.
У вашому послужному списку багато сучасних скляних будівель. Як ви ставитеся до появи у Києві різного роду скляних споруд у центрі міста?
Не так вже і багато, менше, ніж хотілося б. Просто я кілька років працюю на одну європейську компанію – виробника скла, пишу статті, лекції на цю тему, тому і асоціації… Я за ці роки став чи не найосвіченішим архітектором «по склу» в Україні, і дуже позитивно ставлюся до скляних споруд, навіть у центрі. Сучасне скло, завдяки інноваційним технологіям є чи не більш теплоізолюючим, ніж стіна «в дві цеглини», а при правильній орієнтації вікон ще і опалює будинок. А щодо центру Києва, то справа не в склі, а в архітектурі і якості того скла. В центрі європейських міст повно скляних споруд – і нічого. Скло тим і прекрасне, що де треба воно нейтральне, прозоре, тобто не забиває собою історичну забудову. Або є ще такий прийом – суцільне «дзеркало» фасаду, в якому відбивається старовина – як-от музей в Берні. В нас навпаки, кожен хоче виділитись, як один «замовник» казав: «Щоб було багато дизайну!». Якщо скло – значить, кольорове і гнуте! Архітектурна циганщина…
Чи є якісь класичні правила реконструкції старовинних будівель та цілих архітектурних комплексів. У Києві щось із цього дотримується?
Реконструкція старовинних будівель – це вже оксюморон. Пам’ятки архітектури виключно реставрують. У нас чомусь термін реставрація (відновлення старовини) підмінюється «в процесі» терміном реконструкція (коли добудовується ще 10 поверхів, мансарда, кафе, аеродром).
Які нові архітектурні об’єкти у Києві вам категорично не подобаються?
Не подобається майже все. Майдан Незалежності, Поштова, «вертодром», будинки на Грушевського, Кловському, Лесі Українки. Позняки не подобаються і Оболонь. Просто страшно. Дуже слушну ідею я почув від одного американця: треба накласти мораторій на будівництво в центрі Києва і на схилах Дніпра на 20 років. Дивлячись на цю вакханалію несмаку – важко не погодитись.
Що ви думаєте про відбудову архітектурних об’єктів, які були знищені?
Я проти. Якщо Михайлівський собор зовні ще більш-менш вийшов (всередині таке враження, ніби його панки розмальовували балончиками), то Десятинку взагалі не можна будувати. Ніхто не знає, як вона виглядала. Я вважаю, це дуже заполітизована справа, патріархати… Цю «каплицю», яка перетворилася на «монастир» треба знести. В ідеалі це показово має зробити громада. Навіть радянська влада з усіма її голодоморами, сталінами і «пятілєткамі» не додумалася там нічого втюхати, в такому святому місці.
Які є способи збереження чи відновлення, скажімо так, історичної пам’яті?
Є дуже культурний метод. Зараз разом з однією швейцарською компанією хочемо зробити в Сумах так звану «реконструкцію без реконструкції». Ставиться скляна стінка, на ній – перспективна проекція знесеної будівлі, як вона виглядала, коротка історична довідка. А ці псевдокопії… Це все почалося із Золотих воріт, в СРСР. Відбудували цей саркофаг бетонний, ні к сєлу ні к городу – і пішла хвиля… А оці Лядські ворота на Майдані? У стилі 17 сторіччя, хоча зруйновані вони були в ХІІІ! Це якісь варіації на тему «Що робити коли лишилось багато цегли?».
Як мав би виглядати Андріївський узвіз?
Я б нічого там не чіпав. Зносити будинки – це була дуже велика помилка. Хоч вони були 60-70-их років, але вже стали історичними, люди звикли… Я не проти якісних скляних, сучасних будівель навіть на Андріївському узвозі. Але, які б не були проекти в тому конкурсі, все одно виграє «той, хто треба», як у випадку з Поштовою чи Шулявкою. От «під євро» був конкурс проектів по схилах Дніпра. Перемогли колумбійці з дуже класною ідеєю: зменшити автомобільний рух по Парковій алеї, зробити паралельно таку собі «стежку здоров’я» з велосипедними доріжками та виходами до Дніпра. Над шосе на березі перекинуто своєрідні мости, з деревами і травою, які виходять до води … Виграли люди конкурс, отримали призи, поїхали… Наші якимось невідомим чином це перетворили на якусь дику шароварну Алею Соборності, де буде 24 майданчики за кількістю областей, на кожному якийсь символ області – ну там з Севастополя якоря притягнуть, а з Херсона кавун. Дорогу – розширять, вже будують бізнес-центри і готелі… Колумбії і не снилося таке…
Ви часто буваєте в Грузії. Як ви оцінюєте їхній підхід до будівництва?
В них вся нова архітектура набагато якісніша, ніж у нас. Там в конкурсах перемагає той, хто перемагає, а не той, хто «удачно вишла замуж». Я не бачив там жодної страшної новобудови. Без жартів. В старому Тбілісі, наприклад, в історичній забудові є місця, де між двома будинками всунули шматочок нового – зі склом, каменем. Але це дуже культурно зроблено, на високому професійному рівні. А Батумі, Кутаісі, Мєстія? (зітхає)
Нам до них ще далеко?
Зараз настільки вражена система і загалом нація… Не знаю, як їм це вдалося у Грузії. Пасіонарний поштовх, класичний… Тому що там мало народу, і вони вже були доведені до краю? Ну і в Саакашвілі вистачило духу розігнати ментів і корупціонерів, а не показухою займатись… «Руки нічого не крали»…
Ви можете спрогнозувати яким Київ буде через 20 років, якщо розвиватиметься такими темпами?
Можу… Є таке місто Мумбаї. (сміється) Вже зараз дуже схоже.
Чи є місто в Україні де нормально це все відбувається?
Такого міста в Україні немає. Так, мені більше подобається Захід України. Мабуть тому, що совка там було на 30 років менше. Беруть і там хабарі, крадуть, але 18-поверхівок поки не ліплять на Соборній площі Львова. З кожного західноукраїнського містечка можна було б зробити туристичну лялю: з Кам’янця-Подільського, Стрия, Чорткова… І з кримського. І з слобожанського. Дуже мало в нас у владно-архітектурній системі професіоналів. В Сумах ніби нормальний мер і головний архітектор. У Вінниці повернули трамваї – молодці. У Львові чи там Мукачеві, не скажу, що все добре, але таки якось по-людськи виглядає. А Київ просто на відкуп відданий. Це як Батиєва орда.
Який ваш найуспішніший реалізований проект?
Всі успішні. Люди ж живуть, радіють – от і добре… З цікавого – невеликий енергозберігаючий будиночок, буквально 100 метрів квадратних. Але він зроблений з урахуванням усіх вимог щодо енергозбереження – майже пасивний будинок. Є такий – пасивний будинок – той, що вимагає 1/20 енергії від звичайного. А загалом у мене на сайті тільки 10-12 проектів виставлено. Інші я не показую, бо соромно. Хоча це замовникам мало би бути соромно… Кожен проект – як битва якась. Доводиш щось, показуєш, носиш якісь журнали… В нас же всі зараз, як мінімум, дизайнери, а половина – архітектори – мовляв, що тут такого: папірці якісь, малюнки, креслення… Є проекти, від яких я відмовлявся, бо просто не міг їх робити.
Які проекти вам більше подобається робити: масштабні містобудівні чи якісь менші?
От зараз я проектую невеличкий гостьовий будиночок на 30 метрів, дачу, пишу статтю для одного журналу. Мені подобаються різні проекти – головне, щоб світ після них ставав хоч трохи світлішим.
Довідка
Іван Пономаренко
Народився і живе в Києві. Випускник Київського Національного Університету Будівництва та Архітектури. Лауреат конкурсів у галузі архітектури та дизайну. Учасник архітектурно-будівельних виставок у Києві, Москві, Дніпропетровську і Львові. Автор проектів житлових і громадських будівель і споруд, розробник дизайну інтер’єру численних будинків, квартир, офісів та ресторанів. Володіє російською, українською та англійською мовами. Викладає дизайн інтер’єру. Головний архітектор і консультант групи компаній GLAS TRÖSCH (Швейцарія) в Україні та Молдові. Професійно займається альпінізмом, фрірайдом, спелеологією.
