Завдяки настійливим старанням польської дипломатії втілюється в життя ідея створення Європейського фонду підтримки демократії (European Endowment for Democracy – EED) – інституції, основне призначення якої полягає в тому, щоб підтримувати продемократичні зусилля безпосередніх сусідів Європейського Союзу. Заснування EED було пріоритетом під час головування Польщі в Раді ЄС. Знаменно, що зусилля по створенню EED увінчалися також обранням польського політика на посаду голови новоствореної інституції. До вашої уваги – інтерв’ю з паном Єжи Помяновським – Виконавчим директором Європейського фонду підтримки демократії.
Єжи Помяновський після прем’єри фільму «Живе Білорусь», джерело: twitter.com
Артур Кацпшак: Передусім поздоровляю Вас з обранням.
Єжи Помяновський: Щиро дякую.
АК: Схоже, що ми й досі не вміємо радіти власним успіхам?
ЄП: Це безумовно успіх польської дипломатії. Зрештою, усі зовнішні партнери так його й оцінюють. Коли міністр Сікорський висловив цю ідею на початку 2011 р., проект зустріли з різною долею скепсису: від нейтрально стриманих голосів до прямого спротиву. Сьогодні цей задум набуває реальних обрисів, втілюється в конкретні рішення і багатьма державами сприймається з ентузіазмом. Також тими, які спочатку були налаштовані скептично, а тепер вони захоплено і активно підтримують його. Той факт, що першим виконавчим директором цього фонду обрано поляка, з одного боку, є, звичайно, нашим дипломатичним успіхом – фрагментом більш широкої стратегії. З іншого боку, це визнання ініціативної ролі Польщі. І нарешті, з третьої сторони, кажучи жартома, це вияв тренду, згідно з яким Західна Європа намагається перекласти все більше відповідальності за процеси, пов’язані з демократизацією на сході та півдні Європи, на нові держави – члени ЄС. Це випливає не лише з необхідності розподілу обов’язків та інтересів. Це, в певному сенсі, є визнанням нашої переваги, вищої кваліфікації в реалізації такого роду завдань, яка є наслідком того факту, що ми самі пройшли процес трансформації. Він ще свіжий у нашій пам’яті. Наш досвід і наші сумніви роблять нас для партнерів в Тунісі, Каїрі, Мінську, Києві чи Кишиневі більш вірогідними. Я гадаю, що це вже досить виразний тренд, помітний навіть в офіційних документах. Недавно я читав швейцарську працю на тему допомоги, яку вони призначають на розвиток інших держав, і там виразно простежується думка, що країни Центральної і Східної Європи (зокрема, Польща) стають лідерами у справі демократизації. Вони не просто здатні виконати спеціальне завдання, вони в стані зробити це значно краще. Отже, це елементи, з яких складається наш успіх. Ми намагаємося показати передумови цього успіху, але не обов’язково говорити, що він наш і завдяки нам та нашій дієвості ми його досягли, хоча це також є правдою.
АК: Хто є батьком – засновником цієї ідеї?
ЄП: Тут завдання досить легко було розподілити. Проектом зайнялися найближчі співпрацівники міністра Сікорського. Тоді за проблеми демократизації відповідав Пан Кшиштоф Становський – заступник міністра МЗС. Я в той період ще працював у Парижі, але плани мого повернення до МЗС були вже визначені. Я отримував електронною поштою від Кшиштофа Становського і від самого Міністра листи з запитаннями про те, що, з точки зору такої особи, як я, яка працювала в той час в секретаріаті міжнародної організації, належить зробити, аби по можливості реалізувати такий проект. Мене якби постійно консультували, тому природнім чином, коли Кшиштоф Становський перестав виконувати функції заступника міністра, за цією темою був закріплений я. Це сталося на півдорозі, тобто якраз після закінчення нашого головування в Раді ЄС. На першому етапі й упродовж усього 2011 року ведучим цього проекту був Кшиштоф Становський. З кінця 2011 року й донині цим займається моя скромна особа разом з багатьма радниками – як в Брюсселі, так і на інших наших майданчиках. Ось так виглядав колектив, що сформувався навколо проекту. На першому етапі це було змагання з політичною волею партнерів. Було чимало спротиву. Багато країн були налаштовані скептично, але багатьох партнерів вдалося швидко переконати.
АК: Яких наприклад?
ЄП: Данців, шведів, країни Вишеградської групи, нових членів ЄС, німців і деякі країни Південної Європи, такі як Іспанія чи на більш пізньому етапі Португалія. Але чимало країн продовжувало ставитися до цього зі скепсисом. Скептично налаштованою довго залишалася Франція. Великобританія упродовж тривалого періоду зберігала нейтральну позицію. Ну, і досить довго був значний опір з боку Європейської Комісії. Це був цілком серйозний опір. Але водночас з’явилася велика підтримка з боку Європейського Парламенту. Класична гра розмаїтих сил та поглядів на проблему і, звичайно, історичний контекст, тобто провал демократичних процесів у Білорусі в 2010 році і вибух арабських революцій в Північній Африці. Це був дуже важливий контекст. Чимало гірких слів почула тоді Європа від молодих революціонерів, які намагалися змінити свої країни. І на питання – коли й на яку допомогу можуть вони розраховувати з боку Європи, не надходило простих, зрозумілих і чітких відповідей.
АК: Якою буде конструкція EED? Чи є у вас список Ваших співпрацівників?
ЄП: Якщо йдеться про величину секретаріату, то вона більш менш визначена. Секретаріат нараховуватиме від 12 до максимум 20 осіб. Це не буде велика інституція. На першому етапі буде нижня цифра – 12 осіб. Оскільки це незалежна інституція, то, крім чисто програмної частини, вона повинна мати адміністративну частину, що є додатковим навантаженням.
АК: Тобто дванадцять плюс адміністративне обслуговування?
ЄП: Ні, ми повинні в цьому зміститися. Тобто, скажімо, 2-3 особи – це буде адміністративна частина, а 7-8 осіб – програмна. Такими є реалії, такі засоби нам на сьогодні доступні і ми повинні давати собі з цим раду. Ні, на сьогодні ще немає списку працівників. Працівники на всі посади набиратимуться шляхом проведення відкритих конкурсів, як в європейських інституціях. Ми отримуємо фінансові засоби, між іншим, з гранту Європейської Комісії. Система управління є складною. У нас є велика Рада губернаторів, що складається з 42 осіб. Далі в нас йде маленький Виконавчий комітет з 7 осіб і нарешті Виконавчий директор, тобто я, на чолі Секретаріату, який реалізує все поточне обслуговування фонду.
АК: Хто призначає Губернаторів?
ЄП: Рада Губернаторів – це структура, яка також є результатом консенсусу, досягнутого в процесі заснування EED. До Ради Губернаторів входить по одному представнику кожної з країн – членів EED, тобто країн ЄС плюс Швейцарія, яка приєдналася до нас зі своїм вкладом. Крім того, в нас є 9 Європарламентарів. Ми маємо ще по одному представнику від європейських інституцій, тобто від Європейської Комісії та з ЄСЗД (Європейської служби зовнішніх дій – прим. ред.) і ще додатково трьох представників NGO, тобто неурядових структур, але ці троє були кооптовані в процесі виборів. Що стосується заявлених кандидатур, інституційні представники Ради Губернаторів віддали перевагу особам з найбільш значними досягненнями.
АК: Тобто Рада Губернаторів прийняла рішення щодо частини Ради Губернаторів?
ЄП: Так. Це була форма кооптації.
АК: І хто потрапив у цю щасливу трійку?
ЄП: У число обраних увійшли Пані Сандра Брека (Bosh Shtiftung), Лісбет Пілегаард з Данії (Danish Centre for Research on Women and Gender), Павол Демеш (German Marshal Fund of The United States), колишній міністр закордонних справ Словаччини. Таким шляхом склад РГ поповнився особами, які походять з неурядового сектора. Цікаво, що ці три людини відіграють особливу роль в процесі прийняття рішень, оскільки вони входять водночас до Виконавчого комітету, що складається з семи осіб. Якщо в РГ вони мають 3 голоси, то в Комітеті вони становлять майже половину його складу.
АК: Це саме Комітет обирає Директора?
ЄП: Директора обирає Рада Губернаторів. Це ключова функція, якщо йдеться про характер діяльності та зовнішнє сприйняття фонду. Виконавчий директор, що також передбачено статутом, перебуває під наглядом Виконавчого комітету.
АК: Чи визначені вже повноваження Директора?
ЄП: Ні, в даний момент триває процес деталізації. Виконавчий директор керує секретаріатом – це його основне повноваження, він реалізує вказівки та пріоритети, визначені Радою, приймає на роботу персонал, розподіляє засоби, оцінює грантові заявки та займається моніторингом реалізації проектів, тобто призначає гранти згідно з процедурами, точно визначеними управлінськими органами.
АК: Тобто спори тривають і досі?
ЄП: Йдеться не про спори, а про впорядкування. Немає особливих очікувань щодо того, чи процес прийняття рішень буде надмірно індивідуалізованим, чи колегіальним. Йдеться радше про те, щоб він був добре розписаний, прозорий і дохідливий.
АК: Виникають цілком природні асоціації між National Endowment for Democracy (NED) і Європейським фондом підтримки демократії. На основі якого досвіду Ви хотіли б будувати культуру праці в цій організації?
ЄП: Цілком природніх асоціацій з NED, справді, не уникнути. Однак варто зазначити, що, з одного боку, досвід NED є для нас дуже цінним і надихаючим фактором, але, з іншого, ми також глибоко переконані, що в нас є свій європейський досвід і ми хотіли б показати альтернативу. Діяти подібним чином, але інакше. І тут, я думаю, буде хороша, здорова співпраця і конкуренція водночас. Якщо йдеться про чисто товариські відносини між інституціями, то вони надзвичайно теплі – кількість позитивних сигналів, які я отримав від американських продемократичних організацій включно з NED, дуже надихає. Більшість з них я знаю з свого попереднього досвіду. В якійсь мірі я з ними співпрацював, у зв’язку з чим склалися дуже індивідуальні відносини, наприклад, з Карлом Гершманом чи з Девідом Кремером з Freedom House. Абстрагуючись від цих стосунків, я скажу, що всі вони виявили величезну радість з того приводу, що будуть мати в Європі такого партнера.
АК: Мабуть вони вже давно чекають на це?
ЄП: Так. Вони на це чекали. «Ну, нарешті в Європі вирішили створити інструмент подібного типу. Звичайно, наскільки він буде подібним, наскільки відмінним, це вже ваша справа, але сам факт, що подібний інструмент нарешті з’являється, – це вже для нас проблиск надії на тіснішу співпрацю, на те, що ми зможемо ще краще домовлятися, ще краще робити щось спільними зусиллями». Трансатлантична, європейсько-американська співпраця з метою демократичної консолідації різних країн є постійним елементом міжнародної діяльності, бо і Європа, і Сполучені Штати цілком згодні щодо цього. Тільки розширення простору демократії та добробуту може розв’язувати конфлікти, що нам загрожують, та запобігати їм.
АК: Я так розумію, що звернення до американських зразків носить споглядальний характер, але безпосереднім чином не трансформується в офіційне порозуміння?
ЄП: Імовірно, справа дійде до обміну якимись формами узгоджень, листів про наміри, в яких ми визначимо частоту обміну інформацією, співпрацю в певних сферах. NED – це старша і значно досвідченіша організація. У неї є прекрасні контакти в нашому регіоні. З нашої точки зору, будь-яка форма допомоги зі сторони NED, наприклад, якщо вона поділиться з нами своїми оцінками ситуації окремих партнерів, які, можливо, також будуть подавати заявки на наше фінансування, це просто безцінна форма підтримки. І ми сподіваємося на таку підтримку не тільки від NED, але й від інших організацій.
АК: Отже, якою є глибина проникнення в досвід NED? Я запитую, оскільки виникають побоювання, що це може потонути в бюрократії, з якою асоціюється Брюссель?
ЄП: Є такі побоювання і вони цілком обґрунтовані. Звичайно, що всю специфіку NED не вдасться скопіювати, але дуже велика частина методології NED уже надихає.
АК: Наприклад?
ЄП: Співпраця з людьми. Інвестування в конкретних лідерів, які можуть бути мотором змін. Це один з характерних елементів діяльності NED. Другий: співпраця з незареєстрованими групами. Це рідко зустрічається в структурах європейських донорів. Дехто застосовує методи цього типу, дехто ні. Вони не належать до широко розповсюджених та легких. Ми теж заповнюємо цю прогалину. NED застосовує так звану суб’єктивну дотацію, тобто не завжди вимагає проекту. Часом виділяє засоби на зорганізування, існування. Ми також будемо застосовувати такі форми фінансування. В цьому подібність, і такими можуть бути методи використання існуючого вже досвіду NED.
Кінець першої частини…
Переклад з польської: Людмила Слєсарєва