Якщо ви стомилися від політики і вас цікавлять книжки, кіно, культура, суспільство, то це місце саме для вас. Eastbook презентує свій новий суспільно-культурний розділ. Першою в ньому буде рецензія на книжку Ігоря Мєціка “14.57 do Czyty” («14:57 до Чити»), видавництва «Czarne». В новий розділ Eastbooka вас запрошує Томаш Пєхаль.
Залізниця, автор: Марк Пурель, джерело: Flickr.com
14:57 до Чити
На початку не все буде гладко – літературний дебют польського журналіста, автора репортажів Ігоря Мєціка “14.57 do Czyty” – це книжка нерівна. Хоча за задумом вона повинна містити найкращі тексти автора, опубліковані впродовж двох років (2002-2004) в тижневику «Polityka». Та, на жаль, їй не вдалося уникнути основної вади усіх «книжок-збірок», яким бракує провідної лінії, що здатна пов’язати між собою всі заміщені тексти. Без такої сполучної ланки швидше кидається у вічі нерівність текстів, де поруч з чудовими («Міс Гулаг 2004», «Неділя в будинку над Москвою-рікою») зустрічаються й менш новаторські, з елементами повторюваності, які, з огляду на свою журналістську природу, написані наспіх і дещо поверхово («14:57 до Чити», «Наші»).
Не досить переконливим є, можливо, й сам намір видати збірку журналістських текстів десятирічної давнини. Чи не втратили вони своєї актуальності? Чи варто шукати горезвісного вчорашнього дня? І так, і ні. Величезна цінність книжки Мєціка криється, як це не парадоксально, у вже згаданих мною її вадах. Бо, хоча це й журналістські тексти, в зв’язку з чим вони можуть бути недопрацьованими, позбавленими певної заглибленості в суть справи, але в той же час вони писалися саме «тоді», є відображенням тогочасної ситуації, описом, що неспотворений усвідомленням завершеності, перспективою 10 років. І хоча під час читання іноді бракує відповіді на запитання «А що ж було далі?», авторська модель книги дозволяє читачеві краще відчути атмосферу тодішньої Росії – Росії епохи першої президентської каденції Путіна. Вона нагадує про події, що вже стали для нас історією, відійшли у вирі життя на другий план. Про них однак не варто забувати – найкращим прикладом цього є «Місто за полярним колом», що розповідає про трагедію родин жертв затонулого «Курська». Адже після цієї події, в якій ніби в дзеркалі, відбилися проблеми Росії початку ХХІ століття й характер путінської влади, почали затуляти рота більшості російських ЗМІ.
Як уже було сказано, таке своєрідне «заморожування часу» є великим достоїнством і разом з тим вадою. Адже воно вимагає від Читача певних зусиль. У Росії відбуваються зміни, вона не стоїть на місці. Не залишається такою ж, як 10 років тому. «14.57» дуже багато розповідає про реалії нашого східного сусіда 10-річної давнини. Це своєрідний літопис життя Росії в 2002-2004 роках. Книга показує також хвороби російської держави, що здавна підточують її сили і довго ще будуть частиною російської дійсності (корупція, насилля, небажання держави надавати допомогу своїм громадянам). Однак це не змінює того факту, що, видаючи книгу під кінець 2012 року, було б незайвим додати якийсь post scriptum до заміщених в ній історій, збагатити літописний характер публікації зв’язками з сучасністю.
Незважаючи на всі зауваження, не можна заперечити одного – книжка “14.57 do Czyty” читається прекрасно. Легко, цікаво, з захопленням. Хоча для того, хто хотів би дізнатися більше, написано замало, нерідко занадто поверхово, тільки із зазначенням серйозної проблеми. Але вдалі кінцівки, гарне смислове обрамлення тексту додають читанню глибини, залишають слід. Адже Мєціку не відмовиш у майстерності, в хорошому стилі. Його можна назвати «відстороненим» репортером. Автор розповідає про своїх героїв, а сам залишається в тіні. Він є безособовим колекціонером людських історій та розповідей. Він не зловживає виражальними засобами, пише стримано, прохолодно і просто, але завдяки цьому й сильно. Мєцік майстерно користується стилем, намагаючись вкласти в тісну журналістську форму якнайбільше характеру й атмосфери тих ситуацій, які відтворює. І це безумовно йому вдається.
Отже, дебют Мєціка в літературі подарував нам нову цікаву книгу, яку варто читати. Хоча можна мати до неї застереження, хоча залишається якесь відчуття незавершеності, бажання побачити й зрозуміти більше, нешаблонно, однак книжка все одно заслуговує на увагу. І підтверджує той факт, що Росія була, є і буде скарбницею сильних репортерських матеріалів.
«14.57 do Czyty». Ігор Т. Мєцік. Видавництво «Czarne». Воловєц, 2012.
Переклад з польської: Людмила Слєсарєва