Алегорією ситуації на Південному Кавказі може бути Мецаморська АЕС у Вірменії, яку було збудовано в кратері згаслого вулкану. 2012 рік для цієї країни – це візити закордонних гостей, угоди, дотації, невпинна загроза конфлікту та виборчий сезон. Відбувалося багато чого, але чи призвели ці події до якихось змін, чи Вірменія-2012 – це радше Вірменія constans, тобто Вірменія незмінна?

Кавказький краєвид, автор: Лех Мазурек, джерело: facebook
Якщо йти за хронологією, то події у Вірменії почалися з новорічної лайки президента Вірменії на адресу свого азербайджанського колеги. Вірмени все ще ніяк не можуть дійти згоди з азербайджанцями. Яблуко розбрату, яким є і залишається Нагірний Карабах, політики з Баку та Єревана постійно використовують для внутрішніх і зовнішніх баталій про те, на чиєму боці правда і хто кого окупує. Суперечку не може розв’язати й створена з цією метою Мінська група ОБСЄ. Медіації тодішнього президента Росії Дмитра Медведєва в Сочі також мало до чого призвели. Ми змогли побачити, як Ільхам Алієв та Серж Саргсян обмінюються рукостисканнями, але на цьому кавказька мильна опера не завершилася. Більше того, Азербайджан відкрито заявив про утримання величезного бюджету на армію. Схоже, що без сприяння великого російського брата Вірменії не встояти перед потенційною агресією Азербайджану. Отже, Південний Кавказ і досі сидить на горезвісній пороховій бочці.
Взаємовідносини Вірменії ще з одним сильним сусідом – Туреччиною також не зазнали кардинальних змін. Щоправда, вірменські й турецькі підприємці виступали з ініціативами про відкриття кордонів, бо це призвело б до пожвавлення торгівлі, яка фактично й так існує, але через заморожені Єреваном та Анкарою державні стосунки йде в обхід – через територію Грузії. Пікантності відносинам з Туреччиною додав Ніколя Саркозі, колишній президент Франції, який підписав закон про кримінальну відповідальність за заперечення геноциду вірмен. За чутками в пресі, зроблено це було в розрахунку на підтримку вірменського лобі під час президентських виборів. Як відомо, Саркозі це зовсім не допомогло, бо вибори він програв. А Франція пережила через це серйозний політико-економічний конфлікт з Туреччиною. Задоволеними в цій ситуації виявилися тільки вірмени. Згадаймо, що внаслідок введення у Франції цього закону кілька маленьких вірмен отримало ім’я Саркозі…
Аналізуючи зовнішню політику, спрямовану в бік ЄС, варто визнати, що керівник вірменського МЗС Едвард Налбандян напружено працював. Вірменії вдалося розпочати переговори в справі DCFTA (Deep and comprehensive free trade agreement), зроблено кроки в напрямку спрощення візової політики, країну відвідав цілий ряд найважливіших брюссельських політиків. Кетрін Ештон та Мануель Баррозу заохочували до розвитку демократії й на знак доброї волі привозили з ЄС договори на фінансову підтримку вірменських європейських аспірацій та засоби на розвиток вітчизняної культури. Щоправда, вірменські політики мусили щоразу вислуховувати кілька шаблонних формул і нагадувань про необхідність поставити крапку в конфлікті з Азербайджаном, але поки що формулами все й завершується, а вірмени та азербайджанці роблять своє.
Внутрішня політика
2012 був для Вірменії роком виборів – до органів самоврядування та до парламенту. Однак вони не підтримали ніяких ілюзій з приводу того, що біля підніжжя Арарату може щось змінитись. Пропрезидентська Республіканська партія Вірменії утримала владу як в регіонах, так і в парламенті. Єдиним легким дисонансом щодо цього був вихід з правлячої коаліції партії «Процвітаюча Вірменія» Гагіка Царукяна, але це аж ніяк не вплинуло на розстановку сил у парламенті. Царукян не є олігархом типу грузинського Бідзіни Іванішвілі і не схоже, щоб в найближчому майбутньому в нього з’явився апетит на досягнення владних вершин. Тим більше, що цей політик не зареєстрував свою кандидатуру для участі в перегонах під час президентських виборів 2013 року.

Мецаморська АЕС, автор: Влад Ченков, джерело: wikipedia
Підсумовуючи, варто сказати, що порівняно з 2011 роком, все-таки, дещо змінилося: громадяни Вірменії можуть легально організовувати маніфестації, менша кількість людей перебуває у виправних колоніях через висунуті проти них політичні обвинувачення, а ті, що люблять подорожувати, можуть подавати документи на отримання біометричних паспортів, які виготовляються в Польщі. Але у вірмен і надалі залишаються нерозв’язані проблеми з Азербайджаном та Туреччиною, над країною нависла загроза відключення електроенергії, оскільки наближається час закриття небезпечної Мецаморської АЕС, що була збудована в кратері згаслого вулкану. І цей останній пейзаж здається мені найбільш точною ілюстрацією нинішньої ситуації у Вірменії.
Переклад з польської: Людмила Слєсарєва