Eastbook

Коли мене попросили написати статтю, яка б підсумовувала 2012 рік у Білорусі, я спочатку хотів відмовитись. Після чого зазирнув таки в глибокі закамарки своєї пам’яті, аби видобути на світло денне не стільки набір найцікавіших подій, скільки пригоршню рефлексій про те, в якому напрямку рухається корабель під назвою «Білорусь» з Олександром Лукашенком на капітанському містку.

Білорусь в 2012 році безперервно намагалася вийти за межі свідомості пересічного європейця. В кінці кінців пересічний європеєць давно вже пов’язує Білорусь ні з чим іншим, як з останнім диктатором Європи, узурпатором і сатрапом, Олександром Лукашенком. Більше нічого з Білоруссю не асоціюється. Починаючи з президентських виборів у грудні 2010 року, країна перебуває в політичній комі. Рокіровки на державних посадах не впливають на напрям державної політики. В 2012 році змінилися прізвища міністра закордонних справ, міністра внутрішніх справ та шефа КДБ. Вони були замінені не главою уряду Михайлом Мясниковичем, як би це мало бути в нормальній цивілізованій державі, а президентом. У рішеннях Олександра Лукашенка можна побачити передусім турботу про контроль над своїм двором. Маневреністю та рішучістю ходів Лукашенко майже не поступається Гаррі Каспарову.

Зовнішня політика у виконанні білоруської дипломатії також не викликала жодного здивування. Стосунки з Євросоюзом починаються та закінчуються взаємними звинуваченнями. Причому дипломатичні ноти та відозви носять суто декларативний характер. Більш сильним акцентом з боку Брюсселя було накладення обмежень на білоруський бізнес. Провідним бізнесменам дуже ускладнили ведення справ на території держав – членів ЄС. Водночас дається взнаки відсутність солідарної реакції на авторитарну політику Мінська. Країнам, що активно ведуть у Білорусі бізнес (напр., Словенія, Литва, Латвія) не перешкоджає відсутність демократичних стандартів. Наступ на режим провела цього року Швеція, але зробили це не дипломати, а піар-колектив, який приватною авієткою долетів з території Литви майже до Мінська і скинув на місто плюшеві іграшки з лозунгами на захист політв’язнів. Крім Швеції, про демократію в Білорусі часом піклується Польща. Наслідки бувають різними. Варшава підтримує білоруську опозицію, яка майже повністю перемістилася до польської столиці. Завдяки цьому супротивники Лукашенка опинилися в безпеці, але втратили зв’язок із своєю країною. Опозиційні заходи в еміграції зводяться, в основному, до організації конференцій, які можна поділити на нудні та дуже нудні. Ще гірше, що за межами країни перебувають навіть такі молоді та активні діячі, як В’ячеслав Діанов, який ще влітку 2011 року зумів мобілізувати білоруську молодь до виходу на вулиці під лозунгом «Революція через соціальні мережі».

При усій цій політичній бідності справи Білорусі виглядають не найгірше. Суспільство, що ніколи не захоплювалося політикою, покірно справляється з кризою та шукає можливостей для спокійного життя. Підприємливість виявляє себе в розвитку сфери ІТ та малого бізнесу. Хороші ідеї підприємців не зустрічаються з перешкодами з боку держави. Погляньмо на успіх аплікації Viber, за допомогою якої користувачі смартфонів можуть спілкуватися безкоштовно. Білоруські стартапівці відомі американському Bloomberg. Численні інтернет-магазини з білоруським дизайнерськими розробками поки що не підкорили світ, але саме їх існування свідчить про винахідливість та підприємливість принаймні частини суспільства. Так само в культурі, принаймні тій, що розраховує на відгук мас та молоді, помітні зрушення. Музичні колективи заробили на краще обладнання, концерти відбуваються частіше і в кращих умовах, а задоволення слухачів дуже зросло. З’явився перший незалежний, не позбавлений сенсу, білоруський фільм. «Вище, ніж небо» не є шедевром, але його автори довели, що, доклавши серйозної праці, можна досягти цікавих результатів. Це цінний приклад для суспільства, чия національна ідентичність часто зводиться до відомого жарту про сидіння на стільці з гвіздком.

Насамкінець кілька речень необхідно присвятити Росії. Залежність Білорусі від «старшого брата» зростає. Друг-аналітик нещодавно запевняв, що варто сподіватись посилення інтеграційних процесів. Подібний песимізм характерний і для білоруського аналітика Павла Усова, який під час чисельних конференцій 2012 року застерігав перед втратою незалежності Білорусі на користь Росії. Постульований Володимиром Путіним Євразійський союз є Євросоюзом у кривому дзеркалі. Це буде спільнота держав, що не спирається на демократію та права людини, чиїм завданням є максимальне підвищення зисків центру шляхом висисання енергії з держав-супутників. У світі, охопленому кризою, можливо все, навіть реституція Радянського Союзу. Це буде колос на глиняних ногах, але достатньо сильний, щоб підпорядкувати собі Білорусь. Ця маленька країна з слабко сформованою національною ідентичністю з початку свого існування страждає через відсутність відповідальних політиків, здатних провести сміливі реформи. Лукашенко не може управляти, оскільки всю свою енергію він витрачає на цементування гнилої системи, батьком якої є сам. Люди це розуміють, але не бачать альтернатив. Або нічого не розуміють, бо завдяки дешевій російській сировині, Батька пропонує їм життя «як таке», що не змушує до більш глибоких роздумів. Таким чином, у 2013 році варто побажати нашим сусідам поглибленої рефлексії та більше сміливості у прийнятті рішень щодо власної долі.

Переклад з польської: Людмила Слєсарєва